Тільки 20 років минуло з часу відкриття вірусу гепатиту С, а проблема лікування хронічної HCV інфекції стоїть гостро в усьому світі. Постійно йде пошук нових лікарських засобів і нових ефективних режимів лікування, так що «картина» терапії швидко змінюється.

Досі стандартом лікування хронічного гепатиту С (ХГС) була комбінації пегінтерферону і рибавірину. Глибоке розуміння біології вірусу гепатиту С (ВГС) призвело до ідентифікації і виділення специфічних білків, безпосередньо залучених у процес реплікації вірусу. Нові розроблені препарати, т. зв. інгібітори протеази та інгібітори полімерази, таргетно впливають саме на ці протеїни.

Два роки тому в нашому полі зору з'явилися два нових препарату з групи інгібіторів протеази — боцепревир і телапревир. Ці фармакологічні агенти поліпшили відповідь пацієнтів на лікування, проте принесли з собою і ряд обмежень. Так, інгібітори протеази показали антивірусну активність щодо лише генотипу 1 ВГС. Більш того, ці препарати провокують розвиток резистентності вірусів до лікування, що може призвести до лікувальних «провалів» і мають множинні фармакокінетичні взаємодії з іншими лікарськими засобами. До того ж, ці препарати використовуються в комбінації зі стандартною терапією пегінтерфероном і рибавірином, має великі і добре вивчені побічні ефекти, агравація яких неминуча при додаванні до терапії телапревира або боцепревира.

Зрозуміло, оцінка та лікування небажаних побічних явищ, є інтегральною частиною лікування ХГС. І пацієнти, і лікарі знаходяться в очікуванні створення і впровадження в клінічну практику нових терапевтичних агентів з меншими токсичними властивостями.

Замовити препарат можна тут: противовирусный Софосбувир.

Нещодавно 2 групи дослідників(Jacobson et al. and Lawitz et al.) опублікували результати своїх робіт[1,2]. Мова йде про використання софосбувира, нового інгібітора полімерази, чотирьох клінічних дослідженнях у пацієнтів з хронічним вірусним гепатитом С. У трьох рандомізованих дослідженнях — FISSION, POSITRON і FUSION — дослідники були состредоточены на аналізі ефективності лікування пацієнтів з генотипами 2 або 3, не отримували до цього інший терапії, або відмовилися від терапії інтерфероном внаслідок тяжких побічних реакцій або не відповідали на попередню терапію. Всі дослідження мали подібні кінцеві точки: стійкий вірусологічна відповідь через 12 тижнів після закінчення терапії (УВО12). А в дослідженні NEUTRINO відкритого типу автори вивчали ефективність застосування софосбувира у пацієнтів з генотипами 1, 4, 5 або 6.

Коротко розглянемо дизайн та результати цих робіт. У дослідженні FISSION оцінювали ефективність застосування комбінації софосбувира з рибавірином тривалістю 12 тижнів у порівнянні зі стандартним режимом терапії пегінтерфероном альфа-2а з рибавірином тривалістю 24 тижні. Стандартне лікування було успішним в 78% випадків серед пацієнтів з генотипом 2 і в 63% випадків у пацієнтів з генотипом 3 ВГС у порівнянні з рівнем ефективності 97% і 56% випадків відповідно у групі лікування софосбувиром.

Метою дослідження POSITRON був аналіз ефективності терапії софосбувир плюс рибавірин у порівнянні з плацебо в популяції хворих, яким не підходить терапія, заснована на застосуванні інтерферонів. Такими причинами могли бути попередні психічні розлади (57%) або аутоімунні порушення (19%). У групі плацебо жоден з пацієнтів не досяг кінцевої точки, в той час як 93% пацієнтів з генотипом 2 і 61% з генотипом 3 з групи прийому софосбувира досягли стійкої вірусологічної відповіді.

У дослідженні FUSION в центрі уваги були пацієнти без стійкої відповіді на терапію, засновану на інтерфероні. Порівнювалися групи лікування софосбувира і рибавірину протягом 12 тижнів 16 тижнів. Чотири додаткових тижні лікування мали клінічно значимий успіх у збільшенні частоти досягнення УВО з 86% до 94% у осіб з генотипом 2 і з 30% до 62% у осіб з генотипом 3.

Крім цього, отримані дані дослідження NEUTRINO про спільних антивірусних ефекти софосбувира щодо всіх генотипів вірусу гепатиту С. Результати цього дослідження свідчать про досягнення сукупного УВО в 90% випадків у пацієнтів з генотипом 1 (89%), генотипом 4 (9%) і генотипом 5 або 6 (2%), які отримували комбінацію софосбувира, пегінтерферону або рибавірину протягом 12 тижнів.

Швидкість розвитку лікарських препаратів для лікування хронічної HCV інфекції безпрецедентна. Публікації даних клінічних досліджень із застосуванням софосбувира з'явилися вже через 3 роки після публікацій щодо відкриття хімічної формули речовини, що діє. Хоча результати досліджень, освітлюваних в огляді, дуже обнадійливі, до дизайну досліджень є певні питання.

Згідно з принципами доказової медицини результати рандомізованих клінічних досліджень якісно перевершують дані досліджень відкритого типу. Однак, з тих досліджень, які тут обговорюються, лише три були рандомізовані, і тільки одне — плацебо-контрольованим. До того ж, результати цих робіт дещо поступаються раніше виконаного дослідження Gane et al.[3], в якому частота досягнення УВО становила 100%. Однією з причин такого розходження можна відзначити менш строгий дизайн дослідження Gane et al. І використання іншої кінцевої точки. FDA тільки нещодавно затвердило кінцеву точку для клінічних досліджень у вигляді УВО після 12 тижнів від закінчення терапії (раніше використовувався УВО після 24 тижнів від закінчення терапії).

Сучасна терапія ХГС обертається навколо розвитку побічних ефектів від терапії інтерфероном з здійсненням інтенсивного моніторингу пацієнтів. З появою альтернативи інтерферону ми очікуємо новий стрибок у лікуванні даної патології. Результати досліджень із застосуванням софосбувира припускають швидкі радикальні зміни в клінічній практиці. Однак зауважте, рибавірин досі залишається найбільш ефективним препаратом у разі використання режимів терапії без інтерферону. Так, дані Gane et al. свідчать про компрометировании ефектів софосбувира при виключенні з терапії рибавірину. Застосування рибавірину у даної категорії хворих також потребує пильної уваги, т. к. асоційоване з розвитком гемолітичної анемії. В цьому відношенні цікаві результати Jacobson et al. і Lawitz et al. з безпеки поєднання софосбувира і рибавірину, що показали низький рівень розвитку анемії і лейкопенії у пацієнтів у порівнянні зі стандартним режимом лікування. З іншого боку, ми розуміємо, що довгострокових досліджень, що включають великі популяції пацієнтів, не було, а при широкому використанні нового препарату можуть виявлятися нові небажані явища.

Який можна зробити висновок, виходячи з доступної нам зараз доказової бази по застосуванню софосбувира? Низька частота розвитку побічних ефектів, відносно короткий період лікування, високий рівень досягнення УВО у осіб з різними генотипами ВГС при використанні схеми софосбувир-рибавірин і, можливо, менше витрачених зусиль і лікарів, і пацієнтів у лікуванні ХГС. Ймовірно, наступний крок у цій галузі — аналіз комбінацій софосбувира з іншими агентами прямого впливу на вірус метою потенціювання ефектів. Чи залишиться у своїй терапевтичній ніші інтерферон або його місце займуть інші препарати — поки невідомо. Але впевнено можна сказати — ми знаходимося на порозі перетворень.